Архив рубрики: Станция Надежды — 2

«Станция Надежды» в Барвенково: лица

Пишет Аделина Туманян:

Каждая новая неделя проекта приносит много горя и совсем мало радости. Эту бабушку я знаю уже 2,5 года, ей 80 лет. Она никогда не придёт просит о помощи. Услышав приглашение для оказания помощи, её счастью не было предела. Она потеряла слух, проживала под аэропортом. Сейчас живёт у сестры, которой 83 года, им очень трудно, пенсии маленькие, все очень дорого. ПОМНЮ ЕЁ СЛОВА:"ЕСЛИ БЫ Я УВИДЕЛА Папу Франциска, я б ему руки целовала". Как мало надо для радости старикам...просто знать, что они нужны кому-то. Спасибо за помощь.
Проект реалізується у рамках Благодійної Акції Ватикана «Папа для України»#popeforukraine
#Станция_Харьков #Станция_Надежды2018_02_1

Перші підсумки – надія є!

З 21 листопада 2017 року в Харкові та області стартував проект «З правом на Надію, з Вірою в Любов»: допомога у подоланні кризового стану родин ВПО («Станція Надія») — 2, розрахований на 6 місяців, для підтримки ВПО із Луганської та Донецької областей. Проект реалізується завдяки гранту від благодійної Акції Ватикану «Папа для України». Виконавчим партнером є «БФ «Станція «Харків». Проект передбачає: грошову допомогу у вигляді ваучерів на продукти харчування, допомогу ліками, сплату оренди тимчасового житла/комунальних послуг, закупівлю дров/вугілля/обігрівачів людям, які опинились в скрутних обставинах.

Історії родин, які подають заявки на допомогу, вражають. Це історії боротьби людей за своє існування, за збереження честі, гідності та самоповаги. І це насправді підтверджує актуальність і мету проекту.

Молода жінка з дитиною другий рік намагається самостійно вижити. Кілька разів доводилося міняти житло, і ось остання крапля — чергова господиня вказала на вихід, а перед цим жінку ще й обікрали. Грошей немає навіть на проїзд. Якби не програма Акції «Папа для України», ми б так і не дізналися, що поруч з нами молода жінка з дитиною на межі відчаю. Її «розговорили» наші дівчатка реєстратори, заповнюючи анкету — у жінки знову перекриють виплати, грошей практично немає. Допомагаємо, чим можемо — і в рамках проекту, і завдяки всім небайдужим харків'янам!

А ще ромська родина. Приїхали в цьому році. Довго шукали житло — ніхто не хотів здавати. Нарешті влаштувалися в двох кімнатах бараку. Кімнати практично порожні, діти сплять всі на одному ліжку, а мама на підлозі. Ковдра одна, постільної білизни немає. Немає практично нічого. Сім'ю записали на анкетування на нашу програму, дали ковдри, пару подушок і дуже гарний матрац. А ще необхідно з мамою йти у “похід” до соціальної служби, їй там точно потрібна допомога, а ще потрібно з'ясовувати, чи були хлопці в школі і далі щось вирішувати.

Людей на пункті багато, багато весь час, особливо у черзі до інформатора та до медичного консультанта. Кожен приходить зі своєю проблемою, і проблеми реально зовсім різні.

Хтось намагається втримати залишки самоповаги і намагається компенсувати дітям, своїм же дітям, витрати на своє утримання. Ось літня жіночка років 70-ти. Пенсію їй не призначили, вона консультувалася з нашим юристом, але коли справа вирішиться – невідомо.
Інша жіночка каже, що вона одинока, але є діти, онуки, вони десь на заробітках і не допомагають, бо самі не можуть ніяк влаштуватися.

Ще прийшов літній чоловік, 82 роки, живуть з дружиною і онуком-студентом, діти виїхали у Польщу та там десь і залишилися, телефонують раз на рік. Чоловік посміхається, не жаліється, ну це ж діти, вони ж намагаються, у них не виходить, тому треба тут старим якось самим існувати.
Але найстрашніше, коли немає рідних і близьких взагалі. Чи коли у літньої пари на руках син (вже теж не молодий) з важкою інвалідністю, і вони розуміють, що їм треба жити заради нього, бо якщо що, він буде нікому не потрібен.

Найважчі історії у медичному секторі. Намагаємося допомогти всім, хто цього реально потребує. Працюють всі сектори, Харків і 3 регіональних пункти. Пройшло 6 тижнів. Важко. Ніби пройшло 4 місяці чи 4 роки – а історій вистачить на все життя.

Напередодні Нового року прийшла жінка похилого віку, їй 80 років, і подала документи на медицину і продукти, на другий етап. Ця сім'я втратила доньку в 2015 році, а 9 днів назад і чоловіка. Це дуже важко і боляче — залишитися одній в чужому місті, але є ми і завжди можемо допомогти. Дякуємо Всім, хто з нами!

Робота за проектом набирає обороти. Людей з кожним днем все більше. Подано заявок (з урахуванням учасників попереднього проекту): 3153 представника родин, тобто 8912 осіб.

За кінець листопаду і грудень було видано та поповнено ваучери 589 родинам, що складає 1421 особи. Надана допомога у сплаті житла (оренда або комунальні послуги) 5 родинам, що складає 10 осіб. Надана допомога у закупці дров/вугілля 44 родинам, що складає 117 особи. 196 осіб отримали медичну допомогу. Приблизно з 30-ма родинами проводиться робота над формуванням пакетів документів на медичну допомогу та продуктову допомогу, виїзди будуть плануватися по факту готовності документів.

"Вже другій рік в Україні триває благодійна місія Святішого ОтцяФранциска «Папа для України». Близько 16 мільйонів євро були зібрані з європейських католицьких парафій на допомогу жителям України, котрі постраждали від збройного конфлікту, мешкають або на лінії розмежування, або стали внутрішніми переселенцями. Акція охоплює п’ять областей: Донецьку, Луганську, Запорізьку, Харківську та Київську. На сьогоднішній день допомога від Папи Франциска, через діяльність партнерських організацій, досягає півмільйона осіб.”

#Станция_Харьков #Станция_Надежды
#popeforukraine

2018_01_1 2018_01_2 2018_01_3 2018_01_4 2018_01_5 2018_01_6 2018_01_7 2018_01_8 2018_01_9 2018_01_10

Кипит работа в Изюме

Пишет Mykola Ivchenko:

Черговий тиждень роботи по прийняттю заяв у рамках Акції «Папа для України». Величезна кількість звернень та телефонних консультацій, декілька годин роботи без перерви. Але втоми не відчуваєш — слова вдячності та позитив від людей надає нових сил. Отримана допомога для деяких людей це дуже вчасна підтримка, я для деяких як соломинка, що не дає впасти у прірву відчаю... 
Проект реалізується у рамках Благодійної Акції Ватикана «Папа для України»#popeforukraine

station_hope_9_1 station_hope_9_2 station_hope_9_3 station_hope_9_4 station_hope_9_5 station_hope_9_6 station_hope_9_7 station_hope_9_8 station_hope_9_9 station_hope_9_10

Станция «Харьков»: просим помощи!

Пишет Лариса Веселянская:

Несколько дней тому назад я писала пост о семье,которая оказалась в очень сложной ситуации- бабушка с дедушкой , воспитывающие внука(родители погибли).(История ниже)

В течение 10-ти дней мы обеспечивали лечение Владимира Николаевича, благодаря проекту «Станція Надії-2». К сожалению, наш лимит, даже самый максимальный, исчерпан. А лечение нужно продолжать.
У семьи средств нет. Очень нужна помощь!!!! Без вас они не справятся.
_________________________________________________
Как перечислить нам средства для помощи:
Назначение платежа: «Адресная помощь» для Андрейкина В.Н.
БО «БФ «Станция «Харьков», ЕДРПО 39479164,
р/р. 26003052332344 в ХГРУ ПАО “КБ Приватбанк”, МФО 351533
Карта Приватбанка: 5169—3305-0888- 6188
Винник О.М ( наш исполнительный директор)

station_hope_8_1

"Помоги нам, Святой Николай! "

Пишет Лариса Веселянская:

Совсем недавно я была у этой семьи в гостях… Мы познакомились в 2015… Два пенсионера, воспитывающие внука. Мальчик остался сиротой после трагической гибели родителей. Тогда его семьей стал дедушка, который не понаслышке знал, каково это расти в детском доме. Так и стали жить вдвоем. Малышу пришлось рано повзрослеть. А через какое-то время появилась она, «мама Таня» , женщина, которая вышла замуж за его деда ,и именно так ,вот уже больше десяти лет мальчик ее называет. Наверное, это очень важно, чтобы рядом была женщина, дающая любовь, заботу, внимание, уют…дающая возможность просто позвать и назвать- мама… У них был дом, у них были планы… а потом началась война. Читать далее 

Станция Надежды-2: «вести с полей» Харькова

Пишет Алла Фещенко:

Новости «с полей». 
У нас кипит работа!
Приём заявок, поиск и закупка необходимого, выдача лекарств. 
Очень сложная штука обзвон людей, приглашаем на получение. Все так радуются, а я всегда думаю: как это страшно болеть и не иметь возможности лечиться.( 
Мы часто огорчаемся по пустякам, часто акцентируем внимание на мелких неудачах. Когда я смотрю на тяжелобольных людей, на их любовь к жизни, на радость мелочам, то понимаю, что каждый день нужно говорить спасибо Богу за то, что у тебя все хорошо, и не злить мироздание нытьём... 
Я не смогу передать все слова благодарности от людей, которые я слышу! 
Их очень много!
А я и моя молодая команда))) счастливы! Мы снова занимаемся тем, что любим- помогаем людям вылечится и обрести надежду!
Спасибо моим героям- медицинской группе проекта! Світлана Тішенінова, Елена Простота и особенно Elena Syniakova, работающей на «передовой»!

station_hope_7_1station_hope_7_2station_hope_7_3station_hope_7_4station_hope_7_6station_hope_7_5station_hope_7_7station_hope_7_8station_hope_7_9station_hope_7_10station_hope_7_11station_hope_7_12station_hope_7_13station_hope_7_14station_hope_7_15

Будни Купянска: радости и не только

Пишет Анастасия Демьянова:

Работа набирает обороты...На этой недели много было слез, и к сожалению не всегда радости((((За недолгий период своей работы в центре я освоила для себя новые професии это и строителя, программиста и доктора, а ведь я по образованию ПСИХОЛОГ))))))))... От историй людей замирает сердце... Вот например, есть молодая мамочка у которой 9 месяцев назад родилась двойня ,и у одного из детей врожденная патология ножки((( Этот карапузик уже перенес операцию,всю свою маленькую жизнь его ножка находиться в гипсу((( Скоро новая операция, и очень долгий период реабилитации... Благодаря проекту этой семье будет оказана медицинская помощь , что облегчит их финансовое положение... Маминому оптимизму стоит поучиться))))Дай Бог им здоровья и силы!!!
А как радуется душа , когда звонишь и предлагаешь помощь в медицине в рамках проекта, а им она не нужна уже,потому что онкология ушла из их жизни ,и я уверенна что навсегда!!!!!
Так же у нас продолжается выдача ваучерных карточек, на данный момент уже выдано 74 штуки...
Веселая и продуктивная была эта неделя
Да будет МИР во всем МИРЕ!!!!!А нам терпения и здоровья!!!!

station_hope_6_1station_hope_6_2

Наші будні — Станція Надії-2

Пишет Юлия Конотопцева:

Наші будні — Станція Надії-2.

Людей на пункті багато, багато весь час, особливо у черзі до інформатора та до медичного консультанта. Кожен приходить зі своєю проблемою, і проблеми реально зовсім різні.
Хтось намагається втримати залишки самоповаги і намагається компенсувати дітям, своїм же дітям, витрати на своє утримання. Коли я розпитувала жіночку років 70-ти, виявилося, що утримує її син, пенсію їй не призначили, вона консультувалася з нашим юристом, але коли справа вирішиться – невідомо. Син утримує, це добре, на мій погляд. Але жіночка вважає інакше, це чисто наше, українське ментальне – потяг допомагати дорослим дітям, а не спокійно приймати допомогу від них.

Інша жіночка каже, що вона одинока, допитуюсь, чи є діти, онуки, виявляється є, але вони десь на заробітках і не допомогають, бо самі не можуть ніяк влаштуватися.

Сьогодні ще прийшов літній чоловік, 82 роки, живуть з дружиною і онуком-студентом, діти виїхали у Польщу та там десь і залищилися, телефонують раз на рік. Чоловік посміхається, не жаліється, ну це ж діти, вони ж намагаються, у них не виходить, тому треба тут старим якось самим існувати.

Поряд із цими історіями є такі, від яких волосся стає дибки, і де зрозуміло, що людям ніхто не допоможе, найстрашніше, коли немає рідних і близьких взагалі. Чи коли у літньої пари на руках син (вже теж не молодий) з важкою інвалідністю, і вони розуміють, що їм треба жити заради нього, бо якщо що, він буде нікому не потрібен...
Найважчі історії у медичному секторі, слухаєш і думаєш: та у мене взагалі все гаразд, я щаслива людина без проблем.

Намагаємося допомогти всім, хто цього реально потребує. Працюють всі сектори, Харків і 3 регіональних пункти. Пройшло 3 тижні. Важко. Ніби пройшло 3 місяці чи 3 роки – а історій вистачить на все життя.

station_hope_5_1station_hope_5_2station_hope_5_3

Первая неделя работы проекта в Барвенково

Пишет Аделина Туманян:

Вот и закончилась первая трудовая неделя, очень и очень трудная была. Я не медик, но понимаю, как трудно читать о болезнях людей. Одну бабушку я знаю уже 2,5 года, ей 80 лет, проживала она с мужем, который 9 дней назад умер. Я позвонила, чтоб пригласить на продолжения программы и порадовать к Новому году, много средств уходит на лечение мужа, в связи с тем, что он лежачий. Когда я услышала плачь в трубку, то тоже заплакала, как же трудно звонить людям и слышать, что его (её ), больше нет. Бабушка пришла и подала документы на медицину и продукты, на второй этап. Эта семья потеряла дочь в 2015 году, а 9 дней назад и мужа. Это очень трудно и больно — остаться одной в чужом городе, но есть мы и всегда можем помочь. Спасибо Всем кто с нам)

station_hope_4_1

Проект «Папа для Украины». Купянск

Пишет Анастасия Демьянова:

А у нас кипит работа,выдача ваучерных карточек (16 выданных карточек) и оформление документов на помощь в медицине,консультации по телефону их не сосчитать)))Очень приятно слышать слова благодарности, и понимать насколько важна эта помощь для людей.Спасибо Вам за терпение и выдержку)Есть конечно же и подводные камни,но о них не сегодня))))
Проект реализуется в рамках Благотворительной Акции Ватикана «Папа для Украины»

station_hope_1_7station_hope_2_2station_hope_2_3station_hope_2_4station_hope_2_5station_hope_2_6